«Шахтар Сталеві»: як команда ветеранів іде до звання чемпіонів України

Спека, милиці, м’яч і безперервний рух. Так виглядає звичайне тренування ампфутбольної команди «Шахтар Сталеві». На запрошення BTN Foundation, який підтримує команду, виданню Tribuna.com вдалося побачити цей процес зблизька й поспілкуватися з тими, хто щодня будує колектив. За два роки він виріс із групи ентузіастів у претендента на найвищі нагороди національної першості.

Ідея належить «Шахтарю» — донецький клуб першим в УПЛ узявся за створення ампфутбольної команди. Її призначення просте й водночас амбітне: повертати людей з ампутаціями до повноцінного життя засобами спорту. Датою відліку стало 21 лютого 2024 року, коли в Щасливому провели перше заняття. Наставником одразу призначили Богдана Білька. Для тренера напрямок був новим. За його словами, доводилося багато вчитися з нуля.


«На перших етапах я активно навчався, шукав інформацію, яка б мені дозволила якісно готувати гравців. Спілкувався з провідними тренерами», — розповів Білько виданню Tribuna.com.
Клуб навіть організував онлайн-консультацію з досвідченим фахівцем, аби розібратися в тонкощах ампфутболу.
Особливість команди в тому, що всі її гравці — ветерани та військовослужбовці. Тренер називає такий склад рідкісним навіть за світовими мірками.
«Це унікальний досвід. Унікальний взагалі для світового ампфутболу, для європейського. Це нелегко», — визнає він.
Через це склад доводиться постійно оновлювати, бо служба, родинні справи чи нові захоплення періодично забирають гравців із поля. Білько згадує, що одного року основа мінялася аж тричі.
«Гравці приходять, отримують підготовку, доходять до певного рівня, а потім за сімейними обставинами припиняють заняття або їдуть у відрядження по службі. Хтось повертається на фронт», — пояснює наставник причини такої плинності.
Частина ветеранів після реабілітації взагалі знаходить себе в інших дисциплінах, хоча багатьох утримує саме командний характер ампфутболу, який допомагає відновлюватися психологічно й адаптуватися в суспільстві.
Цінність такого середовища відзначає й підприємець та ІТ-інвестор Роман Балашов.
«У “Шахтар Сталеві” особливо відгукується командність. Тут спорт — це не лише тренування та матчі, а й люди поруч, спільна мета та відчуття приналежності. Саме такі можливості для ветеранів важливо допомагати створювати й масштабувати», — каже він.
Серед ветеранів команди — Андрій Герасимчук, який лишається зі «Сталевими» майже від самого старту. Раніше футбол мало важив у його житті, а привів його у спорт Андрій Пятов, який навесні 2024-го завітав до лікарні, де ветеран проходив реабілітацію, і покликав на тренування.


«Уже з наступного тижня я спробував, поїхав. І до цього часу я в цій команді. Мабуть, першою емоцією був страх. Бо футбол сам по собі важкий вид спорту. Але спробував. Мені пощастило більше — залишилася моя права нога, я правша, тому трошки легше було з м’ячем впоратися», — переповідає Герасимчук у розмові з Tribuna.com.
Найскладнішим, за його словами, виявився наступний ранок, коли боліли геть усі м’язи.
Знайти спільну мову з партнерами вдалося швидко. Далася взнаки схожа біографія, адже за «Сталевих» виступають лише ті, хто пройшов бойові дії, і між собою хлопці нерідко звертаються за позивними.
«Ми дуже швидко одне одного розуміємо, йдемо всі на одній хвилі. У когось свої погляди на майбутнє чи на спорт, але загалом цінності в нас одні», — підсумовує Герасимчук.
Того дня, коли на тренуванні побувало видання, київський термометр показував 35 градусів. Та розкладу це не змінило. Картина збоку здається виснажливою, адже гравцеві доводиться раз за разом переміщатися на милицях і водночас працювати з м’ячем, не втрачаючи рівноваги. Проте настрій від спеки не страждає. Хлопці підколюють одне одного, час від часу сміються і знову беруться до вправ.
Раніше Білько працював у дитячій академії «Шахтаря», тож головним викликом для нього стало перекласти звичні футбольні завдання на мову ампфутболу.
«Для польового гравця в розпорядженні дві милиці й нога. Для технічних дій використовується стопа, її внутрішня й зовнішня частини, багато прийомів виконується п’ятою і підошвою. Мета — максимально задіяти ногу», — розкриває підхід тренер.


Свої нюанси мають і воротарі. Вони діють однією рукою, а тіло фіксує бандаж, тому вправи для них переносять із футзалу. Попри те, що футболісти живуть у різних куточках країни, тренувальний ритм лишається сталим. Двічі на тиждень команда працює по півтори години, а раз на місяць збирається на дводенні збори з товариськими та двосторонніми матчами. У проміжках гравці виконують індивідуальні програми, а дехто ще й додатково відвідує зал або пробує інші напрямки. Той-таки Герасимчук поєднує футбол зі скелелазінням.
Для Герасимчука сенс проєкту виходить за межі самих ігор. Він переконаний, що після пережитого головне не залишатися наодинці зі своїми думками.


«Кожен по-своєму розуміє посттравматичний синдром. Якщо ти хочеш соціалізуватися, треба до чогось себе привчати — теніс, футбол, біг. Будь-який вид спорту дає поштовх до життя», — говорить ветеран.
Для команди цей поштовх уже приніс відчутні результати. «Сталеві» здобули бронзу чемпіонату України та срібло Кубка, а окремі гравці підсилюють національну збірну на міжнародній арені. Далі команда прагне більшого.
«Мрія і мета на кожен день, щоб ми стали чемпіонами України», — зізнається Богдан Білько.
Цьогоріч BTN Foundation започаткував тривалу підтримку «Шахтар: Сталеві», аби розвивати ампфутбол в Україні й відкривати ветеранам нові можливості через спорт. Спільно з Shakhtar Social партнери вже відкрили BTN:Start — мережу центрів ампфутболу в Білій Церкві, Білогородці та Ірпені.
Фото: «Шахтар Сталеві», Tribuna.com