Президент «Динамо» Київ Ігор Суркіс в інтерв’ю німецькому виданню Hamburger Abendlblatt розповів про життя та футбол в Україні під час війни, про вибір домашнього стадіону для проведення єврокубкових матчів, а також поділився своїми очікуваннями від стартового матчу основного раунду Ліги Європи проти «Лаціо».
– У середу київське «Динамо» зіграє з римським «Лаціо» на стадіоні «Фолькспаркштадіон». На останню гру киян у Гамбурзі у 1983 році ваш клуб із комфортом пролетів три години літаком. Як проходить ваша подорож цього разу під час війни?
– На жаль, зараз ми всі переживаємо такий час, коли про комфортні подорожі навіть думати не доводиться. Україна вже понад два з половиною роки відбиває варварські атаки росії на наші міста, на наших жінок, дітей. Гинуть наші воїни, наші герої-захисники, багато хто з яких є фанатами «Динамо» Київ. Усі цивільні аеропорти в Україні закриті, команди пересуваються понад десяток годин автобусами, поїздами. Щоб дістатися до Гамбурга, наша команда має використати всі види транспорту – поїзд, автобус і літак. Загалом наша подорож від Києва до Гамбурга і назад займе понад 15 годин в один бік.
– Дорога до Гамбурга займатиме дуже багато часу. Ви не замислювалися над тим, щоб знайти альтернативне місце, ближче до кордону з Україною?
– За два з половиною роки війни ми приймали матчі у багатьох містах Європи. Польські Лодзь, Краків, Люблін, румунський Бухарест. Гамбург стане нашим п'ятим «домашнім» стадіоном у єврокубках. Правильніше було б сказати «стадіоном, що приймає», бо дім у нас один – це Київ, це Україна. Повертаючись до вашого питання – безумовно, насамперед ми розглядаємо міста, де є велика діаспора українців. Нам потрібна підтримка у домашніх матчах, потрібні наші, українські вболівальники. І тут на перший план ставиться не так підтримка команди, як позитивні емоції українців, які стали біженцями та виїхали до Європи: чиї будинки зруйнували російські ракети, чиї чоловіки та сини зараз виборюють перемогу України ціною власних життів.
Футбол існує для вболівальників та заради вболівальників. На наших матчах українці хоча б на кілька годин забувають про жахливу війну вдома, перемикаються на позитивні емоції. Знайомляться, спілкуються один з одним… хоч кілька годин вони почуваються як удома, розумієте? У тій частині Німеччини, де знаходиться Гамбург, є велика діаспора українців. Тому ми вирішили грати там, щоб вони змогли відвідати матч української команди та повболівати за нас.
– Поки що продаж квитків іде не так швидко, як би вам хотілося. Скільки глядачів ви очікуєте на «Фолькспаркштадіоні» у середу?
– Говоримо об'єктивно: «Гамбург» – легендарний німецький клуб, і те, що вони перебувають у другій Бундеслізі, – це помилка. Проте, навіть друга німецька Бундесліга за своїм рівнем випереджає багато європейських чемпіонатів. У другій Бундеслізі шикарна відвідуваність, чудові команди, сильна конкуренція та якісні футболісти. Німецького вболівальника об'єктивно складно умовити прийти на свій стадіон на матч Ліги Європи, де грає українська та, наприклад, латвійська чи чеська команди.
Я скажу вам чесно – ті матчі, на які «Динамо» могло б продати пристойну кількість квитків, ми зіграємо на виїзді: «Рома», «Галатасарай», «Реал Сосьєдад», «Хоффенхайм». Імениті клуби зі своєю армією вболівальників, які подорожують за ними по всій Європі. Мабуть, найсильніший суперник, який приїде до нас до Німеччини – це «Лаціо», на матч першого туру. На цій грі ми сподіваємося побачити чимало вболівальників. В іншому – ми вжили всіх необхідних заходів щодо залучення аудиторії на матч. Чого тільки варте підписання амбасадорства з легендарним українським боксером Володимиром Кличком, який для цього міста є, м'яко кажучи, нечужою людиною.
Володимир – лідер думок мільйонів людей, люди тягнуться до нього як до професіонала, як до кумира. Ми сподіваємося, що багато хто наслідуватиме його приклад і піде на стадіон у середу.
– Багато хто в Німеччині вже звик до повідомлень про війну проти України. Чи можна звикнути до війни, якщо живеш у Києві?
– До війни звикнути неможливо. Люди в українських містах кілька разів на день ходять у бункер під час повітряних тривог, адже ніколи не знаєш, який мирний об'єкт буде наступною метою російських терористів. Практично щоночі у Києві лунають сирени, люди переживають кожен день з тривогою. Щодо інших країн – весь світ має знати про те варварство, яке щодня творять російські військові з нашою країною. Європа розуміє, що Україна стримує росію, що є щитом її миру. Зрозумійте, якби Україна здалася, агресор пішов би далі… Про це навіть не хочеться думати. Тому ми вдячні всім цивілізованим країнам за фінансову та гуманітарну допомогу нашій країні, за ваше розуміння та підтримку.
– Яке повсякденне життя футбольного клубу під час війни? Ваша команда зазвичай тренується у Києві? Наприклад, де відбудуться виїзні матчі з Донецьком?
– Футболу складно розвиватись під час війни. Власники футбольних клубів буквально рятують наш український футбол, оскільки не покинули команди у скрутний момент, продовжили вкладати гроші у розвиток клубів та футболу загалом. Коли ми говоримо про футбольний клуб, ми говоримо не лише про команду. Ми говоримо про академію, де живуть, навчаються та тренуються сотні дітей. Ми говоримо про офіс та систему, в якій працюють сотні професіоналів. Ми говоримо про інфраструктуру, яку потрібно утримувати, берегти та розвивати. «Динамо» тренується у Києві, грає у Києві та попри 18-годинні переїзди на матчі в єврокубках, гратимуть матчі чемпіонату теж у Києві. Заради наших уболівальників, заради наших сімей.
Матчі чемпіонату перериваються, якщо звучить повітряна тривога, команди, журналісти та вболівальники прямують у бункер. У чаші стадіоні не залишається жодної людини до скасування тривоги.
Зараз кожен український стадіон, який приймає матчі чемпіонатів, проходить сертифікацію на наявність бункера та всіх необхідних зручностей у ньому: туалети, розетки з електрикою, вода, їжа тощо. На кожний стадіон влада допускає певну кількість глядачів, яку здатен розмістити бункер стадіону. Наприклад, наш стадіон «Динамо» у центрі Києва вміщує понад 16000 глядачів, проте на матчі ми продаємо лише 1700 квитків. Таку кількість здатен вмістити наш бункер.
Щодо матчів із «Шахтарем» – він також проводитиме свої єврокубкові матчі в Німеччині, у Гельзенкірхені. Місцем проведення домашніх матчів у чемпіонаті України він обрав Львів, місто поряд із кордоном Польщі.
– Як часто вам потрібно ходити до бункера?
– Щоразу, коли ми розуміємо, що летять балістичні ракети або ворожі дрони. Щоразу, коли розуміємо, що нашим життям постає загроза.
– У багатьох містах Східної України нормальне життя неможливе. Як там у Києві?
– Зараз у Києві спокійніше, ніж у перший рік війни, коли російські війська були за пару десятків кілометрів від нього. На Київ, його енергетичну та промислову інфраструктуру, постійно націлені російські дрони та ракети. Вони намагаються вивести із рівноваги столицю України і тим самим інші міста нашої країни. Ракети потрапляють куди завгодно: до житлових будинків, лікарень, дитячих садків. Росія хотіла принести в Україну «руській мир». Натомість їй вдалося об'єднати Україну та українців. Народ став єдиним. Він перетворився на кулак, який завдає удару у відповідь. Поки одна частина українців бореться з росіянами на полі бою, інша – відбудовує інфраструктуру, робить фінансові збори та всіляко допомагає нашим воїнам.
Весь світ вразила новина про атаку на найбільшу дитячу лікарню «Охматдит», ви, напевно, пам'ятаєте цей шок. Половина міста приїхала розгрібати завали разом зі спеціальними службами. Прості люди із сусідніх районів привезли ліки, одяг, їжу та воду. Ми теж не могли залишатися осторонь! ФК «Динамо» (Київ) та Фонд братів Суркіс, який заснували ми з моїм братом, повністю відбудовують та відновлюють центр орфанних захворювань та генної терапії дітей, що постраждав під час російської атаки. Усі організаційні витрати взяли на себе. Діти – це наше майбутнє, без них не буде України. Бити снарядами по дітях... У мене мурашки по шкірі... Це не люди зробили! Їх навіть тваринами назвати не можна!
Я згадую, як у перший рік війни вони вдарили авіабомбою у дитячий садок! Ви уявляєте? По дитячому садку, де проводять час діти віком до 3 до 5 років! Коли я дізнався про це, одразу поставив завдання всім клубним структурам: ми сіли та подумали, чим можемо допомогти. У результаті звели цю будівлю з нуля. Так само було і з лікарнею у Чернігівській області. Слухайте, ми, ті, хто не на фронті сьогодні, зобов'язані робити все, щоб допомагати нашим воїнам здобути цю перемогу! Інакше можеш плюнути у дзеркало, дивлячись на своє обличчя. Це моя позиція.
– У вашій команді також грають легіонери з Колумбії та Панами. Вони зовсім не бояться?
– Те, що вони приїхали до нас – результат роботи, переконань та переговорів нашої селекції та тренерського штабу. Послухайте, усі бояться жити у країні, що воює. Але не всі знаходять у собі сили тут жити. Особливо переїхати сюди. Те, що Себальйос та Герреро погодилися перейти до «Динамо» – викликає повагу. Вони справжні чоловіки! Себальйос ще й родину перевіз сюди. Герреро перейшов до нас із «Зорі», яка також базується у Києві, він уже спокійніше реагує на те, що відбувається.
– Перед грою в Гамбурзі вболівальники «Гамбурга» різко розкритикували власний клуб за співпрацю з київським «Динамо», оскільки кажуть, що київські вболівальники мають праворадикальні тенденції. Вас здивували протести?
– Мене дуже здивували ці протести. Я поважаю вболівальників «Гамбурга», але ці протести несправедливі. Футбольний клуб «Динамо» Київ ніколи у своїй історії не був помічений у дискримінаційній поведінці стосовно будь-кого, включаючи футболістів, співробітників клубу та звичайних уболівальників. До того, я вважаю, що наш клуб уже багато років є прикладом мультикультурного футбольного товариства. У складі «Динамо» грали та грають представники Південної Америки, Африки, Азії та різних європейських країн.
Усі колишні гравці Динамо з теплотою та повагою відгукуються про час, проведений у Києві, згадуючи ці часи з увагою та турботою, якою вони були оточені у нашому клубі. Ба більше, «Динамо» неодноразово брало участь у публічних акціях боротьби з расовою дискримінацією. У тому числі, гасло Say no to racism було розміщене прямо в центрі ігрових футболок нашої команди протягом декількох сезонів.
– Фанати «Гамбурга» – не єдині вболівальники, які критикують праві тенденції серед уболівальників «Динамо». Наскільки великою є проблема Києва з нібито правими фанатами?
– На стадіонах були окремі поодинокі інциденти, пов'язані з поведінкою дуже малої кількості вболівальників. Але вони ніяк не відображають позицію клубу та його зусиль щодо забезпечення толерантності та рівності! Як ми вже з вами говорили: понад 25 років футбольний клуб «Динамо» бере активну участь у суспільному житті нашої країни, реалізує численні соціальні та гуманітарні проєкти, спрямовані на підтримку дітей, людей з інвалідністю, людей, які постраждали в ході війни, а також незабезпечених верств населення.
Тому я вважаю, що всі звинувачення на адресу «Динамо» Київ щодо расової дискримінації – несправедливі, вони ніяк не відповідають дійсності, оскільки для нашого клубу завжди на першому місці є поняття людяності та толерантності.
– Які зусилля ви та ваш клуб зробили проти фанатів, які є правими екстремістами?
– У випадках цих поодиноких інцидентів наш клуб завжди звертається до правоохоронних органів та проводить особисте розслідування. На щастя, вони є не такими частими.
– Ви самі єврей. Ваша релігія колись була предметом суперечки серед уболівальників «Динамо»?
– В Україні в принципі немає такої проблеми, як зневага до національностей чи релігій. Ми маємо сучасну націю, яка підтримує європейські цінності, особливо толерантність. Крім іншого, давайте не забуватимемо жахливі факти з історії. Ми пам'ятаємо, що таке Голокост, ми пам'ятаємо, скільки євреїв загинуло у Києві під час окупації Третім Рейхом. У північно-західній частині Києва є урочище «Бабин Яр», у якому з 1941 до 1943 роки було розстріляно до 200 000 осіб. Впевнений, що 99% населення ненавидить антисемітизм і все, що пов'язане з ненавистю до інших національностей.
– Зрештою, про футбол: чого ви очікуєте від гри з «Лаціо» у середу?
– «Динамо» набрало хорошу форму, грамотно провело передсезонні збори та якісно підійшло до старту сезону. Ми мали непросту серію з 6 матчів у кваліфікації та від бажаного результату зупинилися буквально в одному кроці. Вважаю, що ми нічим не поступалися «Зальцбургу» і могли його проходити, але фортуна відвернулася від нас. Нічого страшного, як кажуть – це футбол! У нас молодий, амбітний тренер, якісні футболісти, тому я, як президент клубу, як його вболівальник, бачу єдиний бажаний результат – перемогу над «Лаціо». Наш суперник – дворазовий чемпіон Італії, представник однієї з чотирьох найсильніших клубних національних ліг, тому матч буде дуже складним для нас. Але я вірю у своїх хлопців, як і вірить уся країна.
– Ви будете на стадіоні у Гамбурзі?
– Я намагаюся завжди бути поруч із командою під час відповідальних матчів.
– Чи пам'ятаєте ви чвертьфінальні ігри Кубка Чемпіонів «Динамо» – «Гамбург» сезону 1982/83?
– Я був на тому матчі у Києві. На жаль, ми програли 0:3, поступились мінімально і на виїзді. Але ми вилетіли у чвертьфіналі від команди, яка у підсумку виграла Лігу чемпіонів того сезону. Вважаю, що ці матчі можна було б назвати достроковим фіналом Кубка чемпіонів того сезону. Чудова історія у наших команд!